Ланцюг виживання (в протоколі BLS)

У Європі кожні 45 сек. відбувається зупинка кровообігу.
Критично важливо починати СЛР до прибуття фахівців.
Шанс бути успішно реанімованим знижується на 10% щохвилини, якщо не надається первинна (невідкладна) допомога.

Невідкладна допомога - це невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані, мінімізація наслідків впливу такого стану на її здоров’я, що здійснюються на місці події.
Принципи надання першої невідкладної допомоги:
- негайне припинення дії зовнішніх ушкоджувальних чинників  і видалення потерпілого з несприятливих умов;
- надання термінової першої невідкладної допомоги потерпілому залежно від характеру і виду травми, нещасного випадку або раптового захворювання (зупинка кровотечі, масаж серця, введення протиотрути та ін.);
- організація швидкої доставки хворого або постраждалого до лікувальної установи.

Рання реанімація і швидка дефибрилляция (в межах 1-2 хв.) забезпечують виживання >60% потерпілих.

Заходи, які призводять до благополучного кінцевого результату після РЗК, можна представити як певний ланцюг - „ланцюг виживання”. 
Витривалість цілого ланцюга залежить від витривалості його найслабшого елементу, тому однаково міцними повинні бути всі чотири елементи ланцюга, які його творять. 

 

 

В Україні в силу різних причин люди, які виявилися першими на місці події викликають екстренну медичну допомогу 103 або 112 та вважають, що на тому їх участь в спасінні постраждалої особи закінчилась. 

 

 

Відповідно до Закону України “Про екстрену медичну допомогу” всі медичні працівники повинні володіти основними практичними навичками з невідкладної допомоги.

Досвід найбільш розвинених країн світу свідчить про те, що для досягнення цього недостатньо сил і засобів державної системи охорони здоров'я. Для забезпечення своєчасності невідкладної домедичної допомоги в усіх цивілізованих країнах світу широкого застосування набула практика залучення до вирішення зазначеної проблеми окремих категорій немедичних працівників шляхом запровадження навчання навичкам надання домедичної допомоги.

Відповідно до Закону України “Про екстрену медичну допомогу” Статтею 12 визначаються особи, які зобов’язані надавати домедичну допомогу, це: рятувальники аварійно-рятувальних служб, працівники державної пожежної охорони, працівники органів та підрозділів міліції, фармацевтичні працівники, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники та інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти практичними навичками надання домедичної допомоги.

Медичні працівники мають постійно удосконалювати свої навички, а немедичні працівники свідомо проходити навчальні курси та не проходити осторонь постраждалої людини. Маючі відповіднні знання та уміння немедичні працівники зможуть приступати до рятувальних дій, ще до приїзду ЕМД.

 

 

Наступна ланка страждає в нашій країні по причині не розуміння, починаючи від урядових структур, місцевої влади, представників бізнесу, які не завжди вважають за необхідне оснащувати людні місця автоматичними зовнішніми дефібриляторами (АЗД). Раннє використання дефібриляції - вкрай необхідна дія для порятунку людини.

Доречі, людям які виявились першим на місці події, в рази легче проводити рятівні дії під голосові вказівки пристрою.

 

 

Якщо йде провал в попередніх ланках ланцюга виживання, то на момент прибуття бригади фахівців ЕМД, шанси на виживання у пацієнта критично низькі.

 

 

Нам все ж слід памятати, що успішна реанімація - це коли пацієнт пройшов всі етапи рятівних дій догоспітального та госпітального етапу та благополучно виписаний з лікарні.