Проведення компресій грудної клітки
Перше, що необхідно зробити біля потерпілого - це переконатися у відсутності свідомості - гукнути (голосно запитати: Що сталося? Відкрийте очі!), обережно потрясти за плечі. У разі відсутності свідомості провести оцінку вітальних функцій - при наявності основних ознак клінічної смерті, негайно почати комплекс СЛР.
Для пояснення механізмів, що забезпечують кровотік при проведенні компресії грудної клітини, було запропоновано дві теорії. Найбільш ранньою була теорія серцевого насоса, згідно з якою кровотік обумовлений стисненням серця між грудиною і хребтом, в результаті чого збільшений внутрішній грудний тиск виштовхує кров з шлуночків в аорту і легеневий стовбур. При цьому обов’язковою умовою є нормальне функціонування атріовентрикулярних клапанів, що запобігають ретроградному надходженню крові в передсердя. У фазу штучної діастоли виникає негативний внутрішньогрудний і внутрішньосерцевий тиск, який забезпечує венозне повернення і заповнення шлуночків серця.
Однак в 1980 р. J.T. Niemann, С.F. Babbs і співавт. відкрили, що кашель, підвищуючи внутрішньо грудний тиск, ненадовго зберігає адекватний церебральний кровотік. Цей феномен автори назвали кашльовою аутореанімацією. Глибокий ритмічний посилений кашель, частотою 30-60 в хвилину, здатний підтримувати свідомість у навчених пацієнтів (при катетеризації серця) протягом перших 30-60 секунд з моменту настання зупинки кровообігу, чого достатньо для підключення і використання дефібрилятора. В подальшому J. Ducas і співавт. в 1983 р. показали, що позитивний внутрішньогрудний тиск бере участь в генерації системного АТ. Автори виміряли прямим методом (в променевій артерії) АТ у пацієнта в стані клінічної смерті з рефрактерною асистолією при проведенні ШВЛ мішком «Амбу» без проведення компресії грудної клітини. Було виявлено, що піки тиску на кривих обумовлені ритмічним роздуванням легенів. У періоди припинення ШВЛ фазовий тиск зникав, що свідчило про здатність позитивного внутрішньогрудного тиску брати участь в генерації системного АТ.
Це були перші роботи, що дозволили обґрунтувати теорію грудного насоса, згідно з якою кровотік під час компресії грудної клітини обумовлений збільшенням внутрішньогрудного тиску, що створює градієнт артеріо-венозного тиску, а легеневі судини виступають в ролі резервуара крові. Атріовентрикулярні клапани в момент компресії залишаються відкритими, і серце виступає в ролі пасивного резервуара, а не насоса. Підтвердженням теорії грудного насоса з’явилися дані черезстравохідної ехокардіографії, згідно з якою клапани залишалися відкритими. Навпаки, в інших роботах із застосуванням ехокардіографії, було показано, що в момент компресійної систоли атріовентрикулярні клапани залишаються закритими, а в фазу штучної діастоли відкриваються. Таким чином, очевидно, обидва механізми в тій чи іншій мірі беруть участь в генерації кровообігу при СЛР.
Фундаментальною проблемою штучної підтримки кровообігу, є дуже низький рівень (менше 30% від норми) серцевого викиду (СВ), що створюється при компресії грудної клітини. Правильно проведена компресія забезпечує підтримку систолічного артеріального тиску на рівні 60-80 мм рт. ст., в той час як діастолічний АТ рідко перевищує 40 мм рт. ст. і, як наслідок, обумовлює низький рівень мозкового (30-60% від норми) і коронарного (5-20% від норми) кровотоку. При проведенні компресії грудної клітини коронарний перфузійний тиск підвищується тільки поступово і тому з кожною черговою паузою, необхідною для проведення дихання з рота в рот, він швидко знижується. Однак проведення декількох додаткових компрессий призводить до відновлення вихідного рівня мозкової і коронарної перфузії.
Техніка проведення компресій грудної клітини:
1. Встати на коліна збоку від потерпілого.
2. Визначити точку компресії пальпацією мечоподібного відростка і відступом на два поперечних пальця вгору.
3. Розташувати основу однієї долоні на межі середньої та нижньої третини грудини, пальці паралельно ребрам.
4. Розташувати підставу іншої долоні поверх першої долоні.
5. Зімкнути пальці рук в замок і упевнитися, що ви не чините тиск на ребра.
6. Вигнути руки в ліктьових суглобах, не чинити тиск на верхню частину живота або нижню частину на центрі грудной клітини та грудини.
7. Розташувати корпус тіла вертикально над грудною кліткою потерпілого і натиснути на глибину як мінімум на 5 см, але не більше 6 см випрямленими в ліктьових суглобах руками, використовуючи частину маси свого тіла. Необхідно відзначити, що найчастіше реаніматори не натискають на грудну клітку досить глибоко, що знижує ефективність індукованого компресією кровообігу, а відповідно погіршує результат СЛР. Також слід звернути увагу на постановку ніг – вони повинні знаходитись на ширині плеч, для кращої стійкості рятівника. Таким чином буде сформовано 3 трикутника.
8. Забезпечувати повну декомпресію грудної клітини без втрати контакту рук з грудиною після кожної компресії.
9. Продовжувати компресії грудної клітини з частотою від 100 до 120 натискань на хвилину.
10. Компресії і декомпресії грудної клітини повинні займати рівний час.
СЛР слід виконувати на твердій поверхні.
Якщо СЛР проводить один рятувальник, компресії грудної клітини легше виконувати, ставши збоку від хворого на коліна, так як це полегшує переміщення від компресії до проведення штучного дихання і мінімізує перерви. Якщо компресії неможливо виконувати з положення збоку, наприклад, коли хворий знаходиться в обмеженому просторі, виконавці СЛР поодинці може зробити це через голову, якщо рятувальників двоє - з положення між ніг.
Компресію грудної клітини необхідно проводити роблячи паузу на проведення штучного дихання (неприпустимо у неінтубованих хворих проводити вдування повітря в момент компресії грудної клітини - існує небезпека потрапляння повітря в шлунок).
Ознаками правильності та ефективності проведеної компресії грудної клітини є наявність пульсової хвилі на магістральних і периферичних артеріях.
Співвідношення числа компрессий і числа штучних вдихів як для одного, так і для двох реаніматорів має становити 30:2.
