Загальна характеристика отруєнь

Класифікація отруєнь проводиться через їх виникнення. Отруєння можуть бути випадковими (аварія на виробництві або нещасний випадок в побуті, алкогольна або наркотична інтоксикація, передозування лікарських засобів) і навмисними (кримінальні з метою вбивства або приведення в безпорадний стан, суїцидальні, поліцейські, наприклад в результаті застосування сльозогінного газу, бойові, наприклад, при застосуванні хімічної зброї). За етіологічним і патогенетичним ознакою отруєння поділяють на виробничі і побутові, тобто за умовами і місцем розвитку.

Отруєння, що виникають під час вступу отрути з навколишнього середовища, називають екзогенними, на відміну від ендогенних інтоксикацій токсичними метаболітами, які можуть утворитися і накопичуватися в організмі при різних захворюваннях, частіше пов’язаних з порушенням функції органів виділення (нирки, печінку і т.д.).

Екзогенні отруєння поділяють в залежності від шляху надходження токсичної речовини в організм. Наприклад, серед побутових отруєнь широко представлені пероральні, які пов’язані з надходженням отрут через рот. До цієї категорії відноситься велика група харчових отруєнь, коли отрута потрапляє в організм з їжею. Навпаки, серед виробничих переважають інгаляційні отруєння, що виникають при вдиханні токсичних речовин, що знаходяться в навколишньому повітрі. Крім того, часто зустрічаються перкутанні (черезшкірні) отруєння при проникненні токсичних речовин через незахищені шкірні покриви.

Ін’єкційні отруєння спостерігаються при парентеральному введенні отрути, наприклад при укусах змій і комах, а порожнинні - при попаданні отрути в пряму кишку і піхву.

Крім того, в медичній літературі зустрічаються позначення отруєнь відповідно походженням токсичної речовини, що їх викликала. Наприклад, отруєння лікарськими засобами отримали найменування лікарських (медикаментозних, ятрогенних).

Клінічна класифікація отруєнь заснована на особливостях клінічного перебігу отруєння, його тяжкості і ускладнень. У клінічній токсикології розглядають класифікацію отруєнь, засновану на впливі окремих речовин або їх груп. До однієї групи можуть бути віднесені речовини, різні за хімічною природою, але з ідентичним патогенезом токсичної дії. У такій класифікації отруєнь можуть використовуватися назви окремих хімічних речовин (арсин, чадний газ) або груп речовин (кислоти, луги).

Отруєння бувають легкими, середньотяжкими, важкими, вкрай важкими і смертельними в залежності від вираженості клінічних симптомів.

Дію токсичного агента на тварин токсикологи зазвичай поділяють на 4 категорії: гостра, підгостра, субхронічна і хронічна. Гостра дія триває менше 24 годин і, як правило, буває одноразовою. При вивченні гострих впливів в експериментах на тваринах повторно протягом 1 доби вводять тільки нетоксичні або малотоксичні речовини. Тривалість гострого впливу при інгаляційному введенні хімічного агента зазвичай становить 1-4 ч. Гострі отруєння мають гострий початок і виражені специфічні симптоми. Гостре отруєння може викликати незворотні зміни в організмі і привести до хронічних захворювань.

Повторний вплив поділяють на підгострий, субхронічний і хронічний. Підгостре отруєння передбачає повторне введення токсичної речовини протягом 1 міс або менше, субхронічне - від 1 до 3 міс, хронічне - більше 3 міс.

Хронічні отруєння розвиваються при тривалому, часто переривистому надходженні отрут в малих, субтоксичних дозах (наприклад, дія тетраетилсвинцю на автотрасах). Захворювання починається з появи неспецифічних симптомів, що свідчать про ураження нервової або ендокринної системи. При впливі чергової невеликої дози можуть з’явитися гострі симптоми. Реакцію організму на вплив токсикантів, яка виявляється через тривалий час після впливу отрути, називають віддаленим наслідком. Такі наслідки можливі при хронічних отруєннях бензолом, галогенопохідними вуглеводнів, нітрозамінами, органічними похідними фосфорної кислоти, діоксинами (2,3,6,7-тетрахлоро-дібензодіоксини) і іншими хімічними сполуками.

Кордон між гострим і хронічним отруєнням не абсолютний, тому застосовуваний в токсикології термін «підгострі отруєння» відображає тривалість або частоту введення отрути і тривалість латентного періоду - час до прояву ознак токсичності. При підгострих отруєннях при одноразовому надходженні в організм токсичних доз отрути клінічний перебіг отруєння загальмовано. По патогенезу і симптоматиці цей вид ближчий до гострого отруєння.

На певному етапі хронічного отруєння при повторному введенні отрути можуть розвинутися ознаки гострого отруєння, наприклад підвищена збудливість при отруєнні сполуками або парами ртуті. Деякі речовини можуть виявляти тільки гостру токсичність (ціанід водню), інші, наприклад порошок кварцу, виявляють в основному хронічну токсичність. Однак більшість токсичних речовин в залежності від дози здатні виявляти як хронічну, так і гостру токсичність. Специфічні симптоми хронічного і гострого отруєння спостерігаються, наприклад, при впливі сполук миш’яку, барбітуратів, бензолу, ртуті.

Майже всі випадкові і смертельні отруєння відносяться до категорії гострих. Професійні отруєння (наприклад, отруєння парами металів в умовах мідеплавильного цеху) і вплив токсикантів навколишнього середовища (токсичні речовини, що містяться у вдихуваному повітрі, воді та продуктах харчування), як правило, хронічні. При хронічному отруєнні оцінка небезпеки скрутна, так як, окрім надходження отруйної речовини, організм піддається впливу інших факторів навколишнього середовища. Таким чином, організм відчуває комбінований вплив хімічних речовин і фізичних факторів (електромагнітні поля, радіоактивне випромінювання, ультразвук і ін.), тому важко виділити і описати дію одного токсиканта. При вивченні хронічної токсичності велику увагу слід приділяти мутагенному, тератогенному і канцерогенному впливам.

Фази та періоди гострого отруєння:

Перша фаза - токсикогенна, починається з прихованого періоду, під час якого відбувається фрагментація лікарської форми і клінічні ознаки інтоксикації не виявляються.

Рисунок. Фази та періоди гострого отруєння

 

Потім слідує резорбтивний період інтоксикації (рання токсикогенна фаза), який проявляється виборчою дією отрути на рецептори. Він короткочасний, проте в цей період можна виявити специфічні симптоми дії отруйної речовини. Далі концентрація отрути наростає і досягає токсичного, рівня (С_max). Виборча дія переходить в загальнотоксичну. Виникають системні ефекти інтоксикації: кома, судоми, порушення провідності і ритму серця і т.д. Через певний час концентрація отруйної речовини знижується, починається соматогенна фаза отруєння, яка завершується періодом ускладнень і наслідків.

У токсикогенній фазі вміст отрут в середовищі визначають хіміко-токсикологічними методами, що має не тільки медичне значення для верифікації гострого отруєння, а й юридичне, наприклад при проведенні судово-медичної експертизи.

На швидкість розвитку інтоксикації впливають шлях введення, токсичність, прийнята доза і час експозиції отрути, а також вік хворого і умови навколишнього середовища, при яких відбулося отруєння. При внутрішньовенних отруєннях прихований період відсутній. При інгаляційних отруєннях може виникати період уявного благополуччя, коли набряк бронхів і альвеол тимчасово перешкоджає резробції отруйної речовини.

На догоспітальному етапі можна визначити специфічну дію отрут при всмоктуванні їх у кров, що може проявлятися у вигляді синдромів отруєння медіаторами.

Лікар догоспітальної стадії реєструє клінічні ознаки гострого отруєння, проводить первинну диференціальну діагностику, надає невідкладну допомогу, бере біологічні середовища та транспортує пацієнта до лікарні, тому догоспітальний етап є найважливішим у діагностиці отруєнь та всієї системи заходів щодо надання медичної допомоги токсикологічним хворим.