Практичні рекомендації щодо діагностики мігрені

Мігрень — один із найбільш поширених епізодичних розладів, що характеризується інтенсивними нападами головного болю, які суттєво впливають на загальну якість життя та здатність до будь-якої повсякденної діяльності. Цей стан часто супроводжується такими симптомами, як нудота, підвищена чутливість до світла (фотофобія) та звуків (фонофобія). Результати численних електронних епідеміологічних досліджень свідчать про високу поширеність мігрені, а також значний вплив на соціально-економічну сферу та особисте життя пацієнтів. За даними Глобального тягаря хвороби 2010 р. Global Burden of Disease Study мігрень посіла 3-тє місце серед найбільш поширених розладів у світі. У наступному дослідженні вже від 2015 року вона визначена як 3-тя за значущістю причина інвалідності серед людей віком до 50 років незалежно від статі. Таким чином, мігрень залишається серйозною глобальною проблемою, яка потребує уваги з боку систем охорони здоров’я.

 

 

На даний час хронічна мігрень — це клінічний діагноз, що ґрунтується на анамнезі та огляді пацієнта, виключаючи інші причини головного болю та ідентифікуючи супутні захворювання, оскільки успіх лікування залежить від точного встановлення діагнозу. Пацієнти можуть самостійно повідомляти про «хронічну мігрень», але лікарям необхідно визнати, що хронічна мігрень має конкретне визначення, яке відрізняє її від епізодичної мігрені за частотою головного болю протягом тривалого часу. Існують найбільш широко використовувані діагностичні критерії хронічної мігрені, згідно з якими хронічна мігрень визначається як «головний біль, що виникає протягом 15 або більше днів на місяць протягом більше 3 міс і принаймні протягом 8 днів на місяць та має ознаки головного болю мігрені»

 

Згідно з діагностичними критеріями мігрені, вона буває двох основних типів: мігрень без аури та мігрень з аурою. Мігрень без аури — клінічний синдром, що проявляється рецидивуючими нападами головного болю, які тривають 4–72 год. Основними типовими ознаками є однобічна локалізація болю, пульсуючий характер, середня або сильна інтенсивність, а також його посилення під час звичайної фізичної активності, наприклад, ходьба або піднімання сходами. Часто напади супроводжуються нудотою, блюванням, підвищеною чутливістю до світла (світлобоязнь) та звуків (фонофобія).

 

Для встановлення діагнозу мігрені без аури необхідне виконання таких умов:

 

1. Наявність щонайменше 5 нападів, які відповідають наступним критеріям.

 

2. Тривалість ГБ становить 4–72 год (без лікування або за відсутності його ефективності).

 

3. Головний біль має хоча б дві з таких характеристик:

 

• однобічна локалізація;
• пульсуючий характер;
• середня або сильна інтенсивність;
• посилення або уникнення фізичної активності через біль.

4. Наявність під час нападу принаймні одного з таких симптомів:

 

• нудота та/або блювання;
• фотофобія та фонофобія.

 

5. Симптоми не пояснюються іншим діагнозом.

 

Мігрень з аурою першочергово характеризується транзиторними вогнищевими неврологічними симптомами, які зазвичай передують або іноді супроводжують головний біль. Деякі пацієнти також відчувають продромальну фазу, яка виникає за години або дні до головного болю, та/або постдромальну фазу після зникнення головного болю. Продромальні та постдромальні симптоми включають гіперактивність, гіпоактивність, депресію, тягу до певної їжі, повторюване позіхання, втому, ригідність шиї та/або біль.

 

Cтандартом діагностики мігрені з аурою відповідно до ICHD-3 є:

 

1. Наявність щонайменше 2 нападів.

 

2. Наявність 1 або більше з наступних повністю зворотних симптомів аури:

 

• зорових (наприклад спалахи світла, сліпі плями);
• сенсорних (оніміння, поколювання);
• мовних (порушення мови або мовлення);
• рухових (моторна слабкість);
• симптомів з боку стовбура головного мозку (наприклад двоїння в очах, дезорієнтація, втрата рівноваги);
• сітківкових (тимчасова сліпота чи інші візуальні порушення).

 

3. Наявність щонайменше 3 із 6 наступних характеристик:

 

• поступовий розвиток щонайменше 1 симптому аури протягом ≥5 хв;
• послідовна поява 2 або більше симптомів аури;
• тривалість кожного симптому аури становить 5–60 хв;
• щонайменше 1 симптом аури є однобічним;
• щонайменше 1 симптом аури є позитивним (наприклад спалахи світла, поколювання);
• аура супроводжується або виникає протягом 60 хв до початку головного болю.

 

4. Симптоми не пояснюються іншим діагнозом або станом.

 

Попри наявність чітких діагностичних критеріїв ICHD-3, діагностика мігрені залишається складним завданням. У цілому діагностика мігрені базується на основі збору анамнезу пацієнта, що робить процес встановлення діагнозу залежним від здатності пацієнта чітко описати симптоми захворювання. Багато пацієнтів звикли недооцінювати такі симптоми, як світлочутливість, нудота чи світлобоязнь, що утруднює роботу лікаря на первинному етапі обстеження (особливо в закладах первинної допомоги).

 

На сьогодні не існує специфічних біомаркерів для мігрені. Їх відсутність змушує лікарів покладатися на клінічні дані, які описує пацієнт, що ускладнює диференціацію мігрені від інших розладів, наприклад, транзиторної ішемічної атаки чи кластерного ГБ. Супутні патології, такі як депресія чи порушення сну, також змінюють клінічну картину, ускладнюючи діагностику. Таким чином, навіть за наявності критеріїв ICHD-3 ефективна діагностика потребує ретельного збору анамнезу, чіткого диференціювання симптомів та підвищення обізнаності медичних фахівців про мігрень .