Чума. Частина 2. Перша пандемія: Чума Юстиніана
Продовжуємо цикл статей про чуму. Частина 2.
У 541 році від Різдва Христового закономірний перебіг історичних процесів на території Європи, Середземномор'я, і Близького сходу раптово вибухнув болем і смертю, коли на сцену вийшов новий гравець: грізна цариця всіх хвороб Бубонна Чума.
Чума. Частина 1. Як усе почалося: звідки взялася чума
У попередній частині ми залишили Yersinia pestis приблизно в тому моменті її еволюційної кар'єри, коли вона вже навчилася використовувати бліх, гризунів і людину значно ефективніше, ніж її далекі предки.
Тисячі років бактерія існувала десь поруч із людством.
Іноді заражала людей.
Іноді, очевидно, вбивала.
Але в письмовій історії ще не було події, після якої цілі покоління запам'ятали б одне-єдине слово:
чума.
Усе змінилося в 541 році нашої ери.
Саме тоді Yersinia pestis уперше вийшла на історичну сцену не як локальний зооноз, не як одна з безлічі незрозумілих «моровиць» стародавнього світу, а як збудник пандемії, що протягом наступних двох століть повертатиметься знову і знову.
Це була Перша пандемія чуми.
А її першу і найвідомішу хвилю ми сьогодні називаємо Чумою Юстиніана.
І момент вона обрала майже ідеальний
На дворі середина VI століття.
Східна Римська імперія — та сама держава, яку ми сьогодні звично називаємо Візантією, хоча її мешканці називали себе римлянами, — переживає один із найяскравіших періодів своєї історії.
На престолі сидить Юстиніан I.
Людина з дуже скромним набором амбіцій:
відновити Римську імперію.
Бажано всю.
Північна Африка вже відбита у вандалів. В Італії армії Велізарія воюють з остготами. У 540 році візантійці займають Равенну.
На сході, щоправда, є невелика проблема у вигляді Сасанідської Персії та її шаха Хосрова I, який теж не проти трохи посувати кордони.
У столиці імперії — Константинополі — живуть сотні тисяч людей. Точну цифру ми не знаємо, але це один із найбільших мегаполісів тогочасного світу.
У 537 році завершено будівництво Святої Софії.
І вона справді дуже, дуже велика.
Юстиніан кодифікує римське право, будує фортеці, храми й дороги, веде війни на кількох фронтах і загалом поводиться так, ніби Імперія має намір існувати вічно.
Поруч із ним — імператриця Феодора, одна з найвпливовіших жінок пізньої античності.
Її походження було досить скромним, вона виступала на сцені, а Прокопій Кесарійський у своїй знаменитій «Таємній історії» залишив про її молодість стільки бруду, що сучасний таблоїдний журналіст заплакав би від професійної заздрості.
Загалом усе чудово.
І тут природа вирішує трохи змінити сценарій.
Сонце згасло
У 536 році сучасники по всій Євразії почали описувати дивну річ.
Сонце наче втратило яскравість.
Прокопій писав, що протягом року воно світило майже як Місяць.
І цього разу він, схоже, не перебільшував.
Сучасні дослідження льодових кернів і деревних кілець показують серію великих вулканічних вивержень приблизно у 536, 540 і 547 роках. Величезна кількість аерозолів потрапила у верхні шари атмосфери, зменшивши кількість сонячного випромінювання та спричинивши тривале похолодання у значній частині Північної півкулі.
Період приблизно від 536 до 660 року навіть отримав окрему назву — Пізньоантичний малий льодовиковий період.
Неврожаї.
Проблеми з продовольством.
Зростання цін.
Міграції.
Війни.
А приблизно через п'ять років після першого «темного сонця» з'являється ще й чума.
Звучить настільки красиво, що дуже хочеться написати:
вулкани викликали пандемію.
Але ми цього не знаємо.
Кліматичні зміни могли впливати на врожайність, стан людських популяцій, чисельність і переміщення гризунів та екологію природних осередків чуми. Існують серйозні наукові роботи, які розглядають похолодання як один із факторів, що міг сприяти появі пандемії. Але прямого ланцюжка «вулкан → щури побігли до людей → пандемія» ми довести не можемо.
І це важливе правило всієї нашої історії:
коли йдеться про VI століття, між «дуже правдоподібно» і «ми точно знаємо» може лежати прірва завширшки у півтори тисячі років.
Літо 541 року. Пелусій
Першим місцем, де письмові джерела чітко фіксують початок пандемії, став Пелусій — місто у східній частині дельти Нілу.
Не 542 рік, як було у старій версії цієї статті.
541-й.
Прокопій повідомляє, що звідси хвороба почала поширюватися у двох напрямках — на захід до Александрії та на схід у Палестину.
А далі вона увійшла в одну з найкращих транспортних систем свого часу.
Римська імперія століттями будувала дороги, порти й морські торговельні маршрути.
Вони дозволяли швидко перевозити зерно, вино, оливкову олію, солдатів, чиновників, листи, податки та предмети розкоші.
А ще — гризунів, бліх і бактерії.
У цьому є певна історична іронія.
Що краще працює ваша логістика, то швидше разом із товарами може подорожувати те, чого ви зовсім не замовляли.
Єгипет був одним із найважливіших постачальників зерна для Константинополя. Тому морські перевезення традиційно вважаються одним із головних механізмів поширення чуми Середземномор'ям.
Але і тут сучасні дослідники обережні: ми знаємо, що Y. pestis поширилася торговельними й транспортними мережами надзвичайно швидко, однак відтворити точну роль чорних щурів, різних видів бліх та інших механізмів передачі через півтори тисячі років неможливо.
Одне відомо напевно.
Навесні 542 року чума приходить до Константинополя.
Місто, яке перестало ховати своїх мертвих
Ось тут нам надзвичайно пощастило з очевидцем.
У Константинополі перебував Прокопій Кесарійський — історик, юрист і секретар полководця Велізарія.
Він бачив епідемію на власні очі.
І опис залишив моторошний.
Спочатку смертність була відносно невеликою.
Потім зросла.
За словами Прокопія, в якийсь момент рахунок сягав п'яти тисяч померлих на день, а потім — «десяти тисяч і навіть більше».
Чи можемо ми повірити цим цифрам буквально?
Ні.
У VI столітті ніхто не сидів із ноутбуком і таблицею Excel біля міського моргу. Прокопій описував катастрофу, а не складав епідеміологічний бюлетень.
Але те, що сталося в місті, безперечно було надзвичайним.
Прокопій пише, що коли звичайних місць для поховання вже не вистачало, тіла складали у величезні траншеї, а згодом заповнювали ними навіть башти укріплень у районі Сика.
У якийсь момент нормальне функціонування столиці почало ламатися.
Померлих ставало стільки, що не було кому їх ховати.
Порожніли будинки.
Зникали ремісники.
Порушувалася торгівля.
Не працювали звичні ланцюги постачання.
Імперський уряд був змушений організовувати вивезення та поховання тіл за державний кошт.
Чума виявила дуже просту річ, яку людство потім перевідкриватиме під час кожної великої епідемії:
суспільство — складна система, а люди є її деталями.
Якщо одночасно з неї забрати достатню кількість лікарів, пекарів, могильників, моряків, чиновників, вантажників, солдатів і торговців — проблема дуже швидко перестає бути лише медичною.
Захворів навіть імператор
У якийсь момент занедужав і сам Юстиніан.
Той самий чоловік, ім'ям якого потім назвуть пандемію.
Імператор вижив.
Чума — теж.
І на відміну від імператора, який помре у 565 році, вона залишиться в імперії ще дуже надовго.
Перша хвиля в Константинополі тривала кілька місяців, але це був лише початок.
Від Пелусія та Константинополя пандемія пішла далі через Середземномор'я, Близький Схід і Європу.
Уже протягом кількох років джерела описують її в Сирії, Анатолії, Італії, Північній Африці, Галлії та Персії.
А тепер ми знаємо ще більше.
Тому що туди, куди не дійшли літописці, дійшла генетика.
Британія теж не сховалася
У старій версії цієї статті ми писали, що германські народи Британії епідемія, можливо, практично не зачепила.
Тепер це твердження можна сміливо викидати.
У похованні Edix Hill у Кембриджширі в останках людей VI століття знайдено ДНК Yersinia pestis.
Ба більше, геноми бактерії першої пандемії сьогодні реконструйовані з останків людей, знайдених у Великій Британії, Німеччині, Франції та Іспанії.
Це означає, що географія чуми була значно ширшою, ніж ми можемо відновити лише за письмовими джерелами.
І саме тут сучасна палеогенетика зробила історію особливо цікавою.
Штами першої пандемії належать до окремої еволюційної гілки Y. pestis.
Вони не є прямими предками тієї бактерії, яка через вісім століть спричинить Чорну смерть.
Тобто людство отримало дві великі пандемії чуми внаслідок двох окремих виходів різних ліній бактерії з природних резервуарів.
Гілка першої пандемії, наскільки нам сьогодні відомо, не залишила сучасних нащадків.
Вона з'явилася.
Пройшла через величезну частину Старого Світу.
Понад двісті років поверталася новими спалахами.
А потім зникла.
Принаймні з відомого нам генетичного літопису.
І ось тут у 2025 році з'явилася ще одна цікава знахідка
Довгий час була дивна ситуація.
Історичні джерела однозначно вказували, що пандемія стартувала в Східному Середземномор'ї.
А всі надійно секвеновані геноми Y. pestis першої пандемії ми знаходили далеко на заході та півночі Європи.
Німеччина.
Франція.
Іспанія.
Англія.
Ніби злочинець залишив відбитки пальців по всьому будинку, крім кімнати, де відбулося вбивство.
У 2025 році ситуація змінилася.
У масовому похованні давнього міста Гераса — сучасного Джераша в Йорданії — дослідники виявили ДНК Yersinia pestis у п'ятьох людей, похованих приблизно у VI–VII століттях.
Геноми належали до лінії першої пандемії.
Це стало першим генетичним підтвердженням чуми того періоду безпосередньо у Східному Середземномор'ї — значно ближче до регіонів, де письмові джерела фіксують початок катастрофи.
Прокопій через півтори тисячі років отримав ще одного свідка.
Цього разу — молекулярного.
Чума поверталася
Назва «Чума Юстиніана» трохи вводить в оману.
Може здатися, що була одна велика епідемія 541–544 років, після якої всі втомлено видихнули й повернулися до звичних воєн.
Нічого подібного.
Перша пандемія — це серія епідемічних хвиль приблизно від 541 до середини VIII століття.
Константинополь знову сильно постраждав у 558 році.
Потім були інші спалахи.
Чума виникала в одному регіоні, затихала, через роки поверталася або з'являлася в іншому.
Саме це робило її настільки небезпечною для суспільства.
Одна катастрофічна епідемія може бути страшною.
Але за нею народжуються діти, відновлюється торгівля, засіваються поля, набираються нові солдати.
І тут через десять чи п'ятнадцять років чума приходить знову.
А потім ще раз.
І ще.
Для людей VI–VIII століть це була не одна історична подія.
Це була реальність, у якій жили кілька поколінь.
Скільки людей вона вбила?
А ось тут доведеться зробити те, чого історичні популяризатори дуже не люблять.
Сказати:
ми не знаємо.
У старій версії цієї статті стояла цифра близько 125 мільйонів загиблих.
Її треба прибрати.
Не тому, що чума була незначною.
А тому, що для VI століття просто не існує статистичних даних, які дозволили б із такою точністю порахувати смертність на території від Британії до Близького Сходу.
Раніше популярними були оцінки, що пандемія могла забрати 25–50% населення окремих регіонів і десятки мільйонів життів загалом.
У 2019 році група істориків на чолі з Лі Мордехаєм та Мерл Айзенберг проаналізувала папіруси, монети, написи, археологічні дані та пилкові профілі й заявила: доказів загального демографічного колапсу Середземномор'я немає, а масштаби пандемії могли бути серйозно перебільшені.
І почалася хороша академічна бійка.
Інші дослідники, зокрема історик Пітер Сарріс, заперечили, що «мінімалісти» так само заходять надто далеко і недооцінюють письмові, археологічні та дедалі численніші генетичні свідчення катастрофічної смертності в окремих регіонах.
На сьогодні найчесніша відповідь виглядає так:
Чума Юстиніана була географічно дуже масштабною і в окремих місцях спричиняла катастрофічну смертність. Але надійної цифри загальної кількості загиблих немає.
Константинополь у 542 році цілком міг пережити одну з найстрашніших епідеміологічних катастроф своєї історії.
А сусідній регіон у той самий момент міг постраждати значно менше.
Епідемії взагалі не люблять рівномірності.
Чи зламала чума Римську імперію?
І ось ми підходимо до найцікавішого.
Довгий час історію розповідали приблизно так:
Юстиніан майже відновив Римську імперію.
Потім прийшла чума.
Вбила величезну частину населення.
Імперія втратила платників податків і солдатів.
Італію забрали лангобарди.
На Балкани прийшли слов'яни.
Візантія ослабла.
Потім з'явився іслам, араби легко розгромили виснажені Візантію та Персію — і античний світ закінчився.
Красиво.
Зрозуміло.
І, мабуть, занадто просто.
Лангобарди справді вторглися до Італії у 568 році.
Слов'янські групи у VI–VII століттях дедалі активніше проникали й оселялися на Балканах.
У VII столітті Арабський халіфат відібрав у Візантії Сирію, Палестину та Єгипет, а Сасанідська держава взагалі припинила існування.
Але між спалахом чуми в 541 році та арабськими завоюваннями лежить майже століття, протягом якого відбулося ще дуже багато всього.
Зокрема, одна з найвиснажливіших римсько-перських воєн в історії — 602–628 років.
Тому перетворювати Yersinia pestis на єдиного режисера падіння пізньоантичного світу не варто.
Чума могла зменшувати населення, створювати дефіцит робочої сили, скорочувати податкову базу, ускладнювати набір війська, порушувати торгівлю й послаблювати окремі регіони.
Цілком можливо, що вона стала одним із факторів, які зробили імперії VI–VII століть менш стійкими до наступних криз.
Але поряд із нею працювали війни, політика, економічні зміни, клімат, міграції, внутрішні конфлікти й проста здатність людей століттями робити одне одному життя складнішим без будь-якої допомоги бактерій.
Саме тому серед істориків досі немає консенсусу щодо того, наскільки великою була макроісторична роль Чуми Юстиніана.
І, як на мене, це робить історію не слабшою, а цікавішою.
А потім вона зникла
Приблизно в середині VIII століття повідомлення про великі спалахи першої пандемії припиняються.
Чому?
Ми точно не знаємо.
Можливо, змінилася екологія природних резервуарів.
Можливо, зникла сама лінія бактерії.
Можливо, свою роль відіграли зміни у торгівлі, населенні, гризунах, кліматі та людському імунітеті.
Найпізніші геноми першої пандемії демонструють певні генетичні втрати, і цікаво, що подібні зміни спостерігалися й наприкінці другої пандемії багато століть потому. Але сказати: «ось ця мутація завершила пандемію» ми не можемо.
У якийсь момент ця гілка Yersinia pestis просто зникає з доступного нам генетичного літопису.
І Європа поступово забуває, що означає справжня пандемія чуми.
На кілька століть.
А ми все одно знайшли її
Ще наприкінці XX століття історики сперечалися:
а чи була Чума Юстиніана взагалі чумою?
Описи бубонів дуже схожі.
Хроніка поширення підходить.
Смертність підходить.
Але мало що там міг побачити наляканий історик VI століття.
І тут знову на сцену вийшли зуби.
У ранньосередньовічних похованнях у Баварії дослідники знайшли ДНК Yersinia pestis.
Потім з'явилися нові знахідки.
Франція.
Іспанія.
Британія.
А тепер — і Джераш у Йорданії.
Секвенування давньої ДНК дозволило реконструювати геноми бактерії та розмістити їх на еволюційному дереві Y. pestis.
Тому сьогодні питання:
«Чи була Чума Юстиніана справжньою чумою?»
можна вважати закритим.
Так.
Це була Yersinia pestis.
А ось питання:
«Скільки людей вона вбила?»
«Звідки саме прийшла?»
«Які тварини й переносники були головними?»
«Наскільки сильно вона змінила історію Європи та Близького Сходу?»
— залишаються відкритими.
І це, мабуть, одна з найцікавіших особливостей історії чуми.
Ми вже можемо прочитати геном бактерії, яка вбила людину півтори тисячі років тому.
Але досі не можемо точно сказати, скільки людей вона забрала із собою.
Перша пандемія тривала близько двох століть.
Потім чума пішла.
Минав час.
Змінювалися держави.
Розпадалися імперії.
Будувалися міста.
Європа пережила Каролінгів, вікінгів, хрестові походи, монголів.
Минуло приблизно шістсот років.
І люди майже встигли забути, що може зробити Yersinia pestis.
Бактерія — ні.
У XIV столітті з Центральної Євразії вийшла інша її гілка.
І цього разу те, що сталося за Юстиніана, виглядатиме майже як генеральна репетиція.
Наступна частина — Чорна смерть, найбільша пандемія в історії людства.
