Домедична допомога в Україні – хто має її надавати?
Хто повинен надавати домедичну допомогу в Україні? Які нормативні документи регламентують питання надання домедичної допомоги?
Домедична допомога — це не лише навичка медичних працівників або людей, які пройшли спеціальне навчання. У повсякденному житті ситуація, коли першими поруч із постраждалим опиняються зовсім не медики, а випадкові перехожі, водії, колеги чи очевидці події, виникає часто. То чи повинні вони надавати допомогу, чи можна просто викликати медиків та продовжувати займатись своїми справами? Сьогодні про це поговоримо.
Щоб детально розібратись в цих запитаннях, необхідно розглянути положення Закону України «Про екстрену медичну допомогу», наказу МОЗ України від 09.03.2022 № 441, а також відповідні норми Кримінального кодексу України.
Що таке домедична допомога та хто повинен її надавати?
Для початку важливо розмежувати два поняття: екстрена медична допомога та домедична допомога.
Відповідно до Закону України «Про екстрену медичну допомогу», домедична допомога — це невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування і збереження життя людини, яка перебуває в невідкладному стані, та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я. Її надають на місці події особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками повинні володіти практичними навичками рятування та збереження життя.
Отже, домедична допомога за своєю суттю не є лікуванням. Це комплекс першочергових заходів, які необхідно виконати до прибуття бригади екстреної медичної допомоги.
Наприклад, до таких заходів належать:
►забезпечення безпеки місця події;
►виклик екстреної медичної допомоги;
►оцінювання стану постраждалого;
►зупинка масивної зовнішньої кровотечі;
►проведення серцево-легеневої реанімації;
►відновлення прохідності дихальних шляхів у межах відповідної підготовки;
►допомога при обструкції дихальних шляхів стороннім тілом;
►спостереження за станом постраждалого до прибуття медиків.
Принципово важливо, що домедичну допомогу можуть надавати люди без медичної освіти. Для цього не потрібно бути лікарем, медичною сестрою чи парамедиком. Водночас законодавство окремо визначає категорії людей, для яких надання такої допомоги є не просто можливістю, а службовим обов'язком.
Хто зобов'язаний надавати домедичну допомогу?
Ключовою є стаття 12 Закону України «Про екстрену медичну допомогу».
Вона визначає категорії осіб, які зобов'язані надавати домедичну допомогу людині, що перебуває в невідкладному стані. До них належать:
1. Рятувальники аварійно-рятувальних служб.
2. Працівники державної пожежної охорони.
3. Працівники органів та підрозділів Національної поліції (у чинній системі законодавства — поліції).
4. Фармацевтичні працівники.
5. Провідники пасажирських вагонів.
6. Бортпровідники.
7. Інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками повинні володіти практичними навичками надання домедичної допомоги.
Останнє положення особливо важливе. Перелік не обмежується лише конкретними професіями. До нього можуть належати й інші працівники, якщо відповідні обов'язки передбачені їхньою посадою, професійними вимогами або іншими нормативними документами.
Чи може звичайна людина надавати домедичну допомогу?
Так. Відсутність медичної освіти або спеціального посвідчення не забороняє людині допомагати постраждалому. Більше того, у багатьох випадках саме дії очевидців визначають, чи дочекається людина прибуття медиків живою.
Наприклад, при раптовій зупинці кровообігу кожна хвилина без серцево-легеневої реанімації зменшує шанси постраждалого на виживання. При масивній зовнішній кровотечі своєчасне притискання рани або використання турнікета за наявності відповідних навичок може врятувати життя ще до приїзду бригади.
Тому громадянину не потрібно чекати, поки поруч з'явиться медичний працівник. Він може діяти в межах власних знань і навичок, викликати 103 або 112 та виконувати рекомендації диспетчера.
Наказ МОЗ № 441 від 09.03.2022 також підтверджує можливість надання домедичної допомоги особами без медичної освіти.
Чи є затверджений обсяг домедичної допомоги, яку має надавати людина?
Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2022 року № 441 «Про затвердження порядків надання домедичної допомоги особам при невідкладних станах» систематизує перелік практичних дій осіб, які зобов'язані надавати домедичну допомогу.
Документ затверджує окремі алгоритми дій при різних невідкладних станах, зокрема:
раптовій зупинці кровообігу в дорослих;
раптовій зупинці кровообігу в дітей;
обструкції верхніх дихальних шляхів стороннім тілом;
масивній зовнішній кровотечі;
підозрі на гострий мозковий інсульт;
підозрі на гострий інфаркт міокарда;
підозрі на шок;
судомах;
травмах;
опіках;
переохолодженні та відмороженні;
інших невідкладних станах.
У документі визначено послідовність дій, які повинен виконувати той, хто надає допомогу.
Особливо важливим є правило безпеки: перед початком допомоги необхідно переконатися у відсутності небезпеки для себе, оточуючих та постраждалого. Якщо місце події небезпечне, не можна бездумно наражати себе на ризик.
Алгоритми також передбачають виклик екстреної медичної допомоги та дотримання рекомендацій диспетчера. Тобто людина, яка надає домедичну допомогу, не повинна самостійно замінювати медичну бригаду або намагатися виконувати лікувальні втручання, що виходять за межі її підготовки.
Наказ № 441 є важливим орієнтиром для навчання, підготовки та практичної діяльності осіб, на яких покладено відповідні обов'язки.
Чи несе звичайна людина відповідальність за ненадання домедичної допомоги?
Це одне з найважливіших питань, яке потребує особливо уважного юридичного розгляду.
Відповідь не можна звести до простого «так» або «ні». Українське законодавство передбачає відповідальність за ненадання допомоги, але необхідно враховувати, хто саме не надав допомогу, чи мав він можливість це зробити, чи існував відповідний обов'язок та які наслідки настали.
Стаття 15 Закону України «Про екстрену медичну допомогу»
Стаття 15 цього Закону передбачає, що особи, винні в порушенні його положень, несуть дисциплінарну, адміністративну, кримінальну або цивільно-правову відповідальність відповідно до законодавства.
Серед порушень, за які передбачена відповідальність, прямо зазначено:
►ненадання без поважних причин на місці події домедичної допомоги;
►необґрунтовану відмову в її наданні;
►ненадання необхідної медичної допомоги;
►необґрунтовану відмову в наданні медичної допомоги;
►створення перешкод у наданні екстреної медичної допомоги.
Це положення має принципове значення. Воно підтверджує, що обов'язок надавати домедичну допомогу не є суто рекомендаційним для тих осіб, на яких він покладений законом або службовими обов'язками.
Наприклад, якщо працівник, який за посадою повинен володіти навичками домедичної допомоги, без поважних причин відмовляється допомогти постраждалому на місці події, його дії можуть стати підставою для притягнення до відповідальності.
Однак чи поширюється це положення на звичайного перехожого, який випадково побачив людину, що потребує допомоги? Для відповіді потрібно звернутися до Кримінального кодексу України.
Стаття 135 Кримінального кодексу України — «Залишення в небезпеці»
Ця стаття передбачає відповідальність за завідоме залишення без допомоги людини, яка перебуває в небезпечному для життя стані та не може самостійно вжити заходів для самозбереження через малолітство, старість, хворобу або інший безпорадний стан.
Але для застосування цієї статті необхідні певні умови.
Особа, яка залишила постраждалого без допомоги:
►повинна була піклуватися про нього;
►мала реальну можливість надати допомогу;
►усвідомлювала небезпечний для життя стан постраждалого.
Також відповідальність передбачена для людини, яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан і залишила його без допомоги.
Наприклад, якщо водій збив пішохода, розуміє, що той отримав тяжкі травми, але залишає місце події, не намагаючись допомогти чи організувати допомогу, його дії можуть підпадати під статтю 135 Кримінального кодексу.
Стаття 136 Кримінального кодексу України — «Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані»
Ця стаття має особливе значення саме для звичайних громадян.
На відміну від статті 135, вона не обмежується випадками, коли людина мала спеціальний обов'язок піклуватися про постраждалого.
Стаття 136 передбачає відповідальність за ненадання допомоги людині, яка перебуває в небезпечному для життя стані, за наявності можливості надати таку допомогу, або за неповідомлення про цей стан належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження.
Тобто законодавець передбачив відповідальність не лише за бездіяльність, а й за ситуації, коли людина не повідомляє відповідні служби про постраждалого, який перебуває в небезпечному стані.
Розглянемо можливі ситуації.
Ситуація 1. Людина бачить постраждалого після дорожньо-транспортної пригоди, розуміє, що він перебуває в небезпечному для життя стані, але проходить повз, не надаючи допомоги та не повідомляючи відповідні служби.
За наявності інших передбачених законом умов такі дії можуть підпадати під статтю 136 КК України.
Ситуація 2. Очевидець помічає людину без свідомості, викликає екстрену медичну допомогу, повідомляє диспетчеру про стан постраждалого та виконує надані рекомендації в межах своїх можливостей.
Така поведінка демонструє належне реагування. Якщо людина не має навичок проведення реанімаційних заходів або не може безпечно виконати певне втручання, вона може виконувати підказки диспетчера служби екстреної медичної допомоги.
Чи можна притягнути людину до відповідальності за неправильне надання домедичної допомоги?
Це питання не менш важливе, ніж відповідальність за бездіяльність.
Іноді люди відмовляються допомагати постраждалим через страх зробити щось неправильно. Вони бояться, що неправильне натискання на грудну клітку під час серцево-легеневої реанімації, невдале накладання пов'язки або інші дії можуть погіршити стан людини та призвести до юридичних наслідків.
Однак сам факт несприятливого результату допомоги не означає автоматичної вини того, хто її надавав.
Потрібно розмежовувати декілька ситуацій.
Перша — людина діяла добросовісно, відповідно до своїх знань і навичок.
Наприклад, очевидець побачив людину без ознак нормального дихання, викликав 103 та розпочав серцево-легеневу реанімацію. Незважаючи на проведені заходи, врятувати постраждалого не вдалося.
Сам по собі факт смерті не означає, що очевидець несе відповідальність. Він намагався допомогти в межах своїх можливостей.
Друга — людина виконувала дії, які виходили за межі її підготовки.
Наприклад, особа без медичної освіти вирішила самостійно вводити лікарські препарати або виконувати інвазивні маніпуляції, не маючи відповідної підготовки та повноважень.
Такі дії можуть мати юридичні наслідки залежно від їх характеру, обставин і заподіяної шкоди. Зокрема, необхідно враховувати положення статті 138 КК України щодо незаконної лікувальної діяльності.
Третя — людина свідомо вчинила дії, які завдали шкоди постраждалому.
У такому випадку юридична оцінка залежатиме від конкретних обставин, форми вини, характеру ушкоджень та причинного зв'язку між діями і наслідками.
Тому головне правило для людини без медичної освіти — надавати допомогу в межах своєї підготовки, дотримуватися затверджених алгоритмів та рекомендацій диспетчера екстреної медичної допомоги.
Чи можна відмовитися від надання домедичної допомоги, якщо це небезпечно?
Так. Жодна людина не повинна наражати себе на очевидну небезпеку заради надання допомоги іншому.
Цей принцип безпосередньо відображений у наказі МОЗ № 441: перед початком допомоги необхідно оцінити безпеку місця події.
Наприклад, якщо постраждалий перебуває:
у транспортному засобі, який може загорітися;
у зоні активного обстрілу;
поблизу пошкоджених електричних мереж;
у приміщенні з небезпечною концентрацією газу;
у зоні можливого обвалення конструкцій,
людина не повинна без належної підготовки та засобів захисту наближатися до постраждалого.
У такій ситуації потрібно викликати відповідні служби, повідомити про небезпеку та дочекатися можливості безпечного доступу.
Важливо також розуміти, що поважні причини ненадання допомоги можуть оцінюватися з урахуванням конкретної ситуації. Неможливість безпечно підійти до постраждалого — це зовсім інша обставина, ніж свідома відмова допомогти за наявності реальної та безпечної можливості.
Що повинен зробити звичайний громадянин, якщо став очевидцем невідкладного стану?
Навіть якщо людина не проходила спеціального навчання, вона може зробити декілька важливих кроків, які здатні врятувати життя.
1. Переконатися, що місце події безпечне для неї та постраждалого.
2. Перевірити реакцію людини на звернення.
3. Викликати екстрену медичну допомогу за номером 103 або 112.
4. Чітко повідомити диспетчеру місце події, кількість постраждалих та відомі ознаки їхнього стану.
5. Виконувати рекомендації диспетчера.
6. За наявності відповідних навичок надати домедичну допомогу.
7. Не залишати постраждалого без нагляду, якщо це безпечно, до прибуття бригади.
8. Повідомити медичним працівникам про обставини події та виконані заходи.
Важливо пам'ятати: виклик екстреної медичної допомоги — це не формальність, а один із найважливіших етапів порятунку людини.








