Чума. Частина 3. Друга пандемія: Чорна смерть
Продовжуємо цикл статей про чуму. Частина 3.
Чорна смерть (або Чорний мор від лат. Atra mors) - друга в історії пандемія чуми, пік якої припав на 1346-1353 роки, а повторні спалахи тривали аж до XIX століття. Жертвами хвороби стали десятки мільйонів людей: за різними оцінками, від хвороби загинуло від 30 до 60% населення Європи
Чума. Частина 1. Як усе почалося: звідки взялася чума
Чума. Частина 2. Перша пандемія: Чума Юстиніана
У попередній частині ми залишили людство приблизно у VIII столітті.
Перша пандемія чуми згасла.
Гілка Yersinia pestis, яка вбивала людей за часів Юстиніана, зникла з відомого нам генетичного літопису.
Минуло близько шести століть.
Європа встигла побудувати нові держави, міста, університети й собори, сходити у хрестові походи, повоювати буквально з усіма сусідами й винайти безліч способів робити життя складнішим без будь-якої допомоги бактерій.
І поступово забула, що таке справжня пандемія чуми.
Yersinia pestis — ні.
1346 рік. У Європі все спокійно. Тобто все як завжди
Англія воює з Францією.
Столітня війна триває вже дев'ятий рік, а 26 серпня 1346 року англійці Едуарда III громлять французьку армію під Кресі.
Після цього беруть в облогу Кале.
Шотландський король Давид II вирішує скористатися ситуацією, вторгається до Англії, програє битву при Невіллс-Кросс і потрапляє в полон.
Папа Климент VI сидить не в Римі, а в Авіньйоні.
В Італії міста воюють, торгують, банкрутують, багатіють і знову воюють.
Візантійська імперія вкотре з'ясовує сама із собою, хто саме нею повинен керувати.
Золота Орда контролює величезний простір від Причорномор'я далеко на схід.
Європейські купці ходять через Чорне море, Середземномор'я та сухопутні маршрути Центральної Азії.
Товар рухається.
Люди рухаються.
Кораблі рухаються.
І ніхто ще не знає, що разом із ними вже рухається дещо значно важливіше.
До речі, сучасники не називали її «Чорною смертю»
Назва Black Death — «Чорна смерть» стала звичною значно пізніше.
Середньовічні автори частіше писали про «велику смертність», «великий мор», pestilentia, magna mortalitas та інші варіанти одного й того самого повідомлення:
люди масово помирають, а ми не розуміємо чому.
Іноді назву пов'язують із латинським atra mors, але ater міг означати не лише «чорний», а й «страшний», «жахливий».
Тобто популярне пояснення, що пандемію назвали Чорною смертю через почорнілі від некрозу пальці хворих, красиве, але історично дуже сумнівне.
Сама назва «Чорна смерть» увійшла в широке історичне вживання вже через століття після пандемії.
Але ми не будемо ламати традицію.
Чорна смерть звучить цілком заслужено.
Європа вже була не в найкращій формі
Іноді історію Чорної смерті розповідають так:
жила собі щаслива середньовічна Європа, а потім раптом приїхав заражений щур і все зіпсував.
Насправді XIV століття почалося кепсько задовго до чуми.
Протягом попередніх століть населення Європи значно зросло. Розширювалися орні землі, росли міста, розвивалися торгівля й ремесла.
А потім клімат став менш сприятливим.
У 1315–1317 роках Європа пережила Великий голод.
Сучасний аналіз деревних кілець і гідрокліматичних даних показує, що 1314–1316 роки були одними з найбільш аномально вологих періодів останнього тисячоліття: тривалі дощі, перезволоження ґрунту, повені та неврожаї охопили значну частину континенту.
До цього додайте війни, високу дитячу смертність, періодичні локальні епідемії, відсутність антибіотиків, каналізації, сучасної системи охорони здоров'я та бодай найменшого уявлення про бактерії.
Тобто сказати, що Європа була готова до пандемії, було б певним перебільшенням.
Вона навіть не знала, до чого треба бути готовою.
Але звідки прийшла сама чума?
І ось тут за п'ять років після першої версії нашої статті сталося дещо дуже цікаве.
Ми, здається, знайшли її початок
У старій версії цієї статті ми писали, що приблизно у 1320 році чума виникла десь у пустелі Гобі, спустошила Китай, пройшла через Індію й повільно поповзла на захід.
Цю красиву історію доведеться поховати.
Поруч із частиною її жертв.
У 2022 році міжнародна група дослідників опублікувала в Nature результати дослідження двох середньовічних кладовищ — Кара-Джигач і Бурана — неподалік озера Іссик-Куль у сучасному Киргизстані.
Ці поховання були відомі давно.
Археологи ще наприкінці XIX століття звернули увагу на дивну деталь: величезна кількість надгробків датувалася 1338–1339 роками, а на деяких було прямо написано, що люди померли від «моровиці».
І от із зубів похованих вдалося отримати давню ДНК.
У ній знайшли Yersinia pestis.
А потім реконструювали її геном.
І стало зовсім цікаво.
Штам із Киргизстану знаходиться безпосередньо біля основи так званої великої полідомії — моменту, коли одна ancestral-гілка Y. pestis швидко дала початок кільком великим генетичним лініям.
Саме одна з них піде до Європи й стане Чорною смертю.
А інші нащадки цього еволюційного вибуху існують серед природних осередків чуми досі.
Ще цікавіше те, що найближчі сучасні родичі цього древнього штаму знаходяться саме в природних осередках Тянь-Шаню — Киргизстану, Казахстану та північно-західного Китаю.
Тому на сьогодні найбільш аргументована версія виглядає так:
джерело лінії, що породила Чорну смерть, знаходилося десь у Центральній Євразії, ймовірно в районі Тянь-Шаню.
Не Китай.
Не Індія.
Не пустеля Гобі.
Принаймні доказів для старої версії зараз значно менше.
Але тут починається наступна загадка.
Маємо Киргизстан, 1338–1339.
Маємо Причорномор'я, 1346.
Між ними — приблизно сім років і кілька тисяч кілометрів.
Як саме бактерія подолала цю відстань?
Ми поки що не знаємо.
Шовковий шлях без романтики
Центральна Євразія XIV століття була зовсім не порожньою плямою між Китаєм і Європою.
Монгольські держави об'єднали величезний простір торговельними маршрутами.
Каравани переміщували тканини, хутро, метали, рабів, прянощі, коней і десятки інших товарів.
Разом із караванами рухалися люди.
Разом із людьми — паразити.
Разом із вантажами — гризуни.
А навколо маршрутів існували природні осередки Yersinia pestis.
Тому проникнення чуми на захід торговельними мережами цілком логічне.
Але логічне — ще не означає доведене в деталях.
Сучасні дослідники намагаються реконструювати рух бактерії від Тянь-Шаню через території Золотої Орди до Чорного моря, однак точного маршруту поки немає.
До 1346 року чума вже фіксується в районі Нижньої Волги, Дону, Азовського та Чорного морів.
І тут у нашій історії з'являється Кафа.
Кафа. Найвідоміша історія про біологічну зброю, якої могло й не бути
Кафа — сучасна Феодосія в Криму.
У XIV столітті це була величезна генуезька торговельна факторія.
Через неї проходили товари між Середземномор'ям, Причорномор'ям, Золотою Ордою та Центральною Азією.
Місто було багатим.
Добре укріпленим.
Багатонаціональним.
І, як це часто буває з багатими торговельними містами, мало складні відносини із сусідами.
У 1343 році конфлікт між італійськими купцями та місцевим населенням у Тані на Азовському морі переріс у значно більшу політичну кризу.
Хан Золотої Орди Джанібек почав воєнні дії проти італійських колоній.
Кафа пережила дві облоги — у 1344 році та знову в 1345–1347 роках.
Під час другої облоги серед війська Орди почалася чума.
І ось тут народжується одна з найвідоміших історій епідеміології.
Італійський нотаріус Габріеле де' Муссі пише, що воїни Джанібека почали вмирати від хвороби, а обложники нібито наказали катапультами перекидати тіла померлих через стіни Кафи.
По суті — середньовічна біологічна зброя.
І ця історія настільки прекрасна у своїй моторошності, що її переказують уже багато десятиліть.
Є лише одна проблема.
Де' Муссі там не був.
На відміну від того, що ми написали в старій версії цієї статті, сучасні дослідження показують, що він не був очевидцем облоги Кафи. Його розповідь, найімовірніше, базується на інформації, отриманій від інших людей.
Чи могли тіла справді закидати за стіни?
Так.
Технічно це було можливо, і деякі історики вважають епізод правдоподібним.
Чи можемо ми сьогодні сказати, що це сталося точно?
Ні.
А головне:
навіть якщо сталося — саме ця атака майже напевно не була причиною Чорної смерті в Європі.
І от це вже значно важливіше.
Чума не потребувала катапульти
Кафа була лише одним із багатьох торговельних портів Причорномор'я.
Поруч була Тана.
Були інші чорноморські маршрути.
Були сухопутні дороги.
Були десятки й сотні кораблів.
Сучасні дослідження показують, що після політичного врегулювання конфлікту в 1347 році відновилася інтенсивна торгівля зерном між регіоном Азовського й Чорного морів та Середземномор'ям.
Разом із зерном цілком могли подорожувати гризуни, блохи та Yersinia pestis.
Тобто Чорна смерть, найімовірніше, проникла до Середземномор'я не на одному проклятому кораблі з Кафи, а через цілу торговельну систему.
І це значно страшніше.
Катапульта — одинична подія.
Глобальна торговельна мережа працює щодня.
1347. Чума входить у Середземномор'я
Восени 1347 року чума вже з'являється в Константинополі, а потім у великих середземноморських портах.
Одним із найвідоміших епізодів став прихід у жовтні 1347 року генуезьких кораблів до Мессіни на Сицилії.
Хроністи описували хворих моряків, швидкі смерті й паніку серед мешканців.
Італійські міста були практично ідеальним середовищем для розповсюдження інфекції.
Висока густота населення.
Порти.
Ринки.
Торговельні шляхи.
Регулярне пересування людей і вантажів.
Те, що століттями робило міста багатими, тепер почало їх убивати.
Сицилія.
Генуя.
Венеція.
Піза.
Марсель.
Прованс.
Флоренція.
Авіньйон.
Далі — Франція, Іспанія, Англія, Центральна Європа, Скандинавія.
Упродовж кількох років Yersinia pestis охопила величезну частину Західної Євразії, Близького Сходу та Північної Африки.
«Брат залишав брата»
Італія залишила нам особливо багато свідчень.
Найвідоміше — звісно, «Декамерон» Джованні Боккаччо.
Його герої тікають із зачумленої Флоренції за місто й розважають одне одного історіями.
На тлі цього літературного задуму є дуже реальна катастрофа.
Боккаччо описує розпад звичних соціальних зв'язків:
родичі боялися родичів,
сусіди — сусідів,
хворих залишали самих,
мертвих часто не було кому ховати.
Це підтверджують й інші хроністи.
Флорентійський банкір та історик Джованні Віллані почав описувати епідемію.
І не закінчив.
Він помер від чуми у 1348 році.
Хроніку продовжив його брат Маттео Віллані.
Той прожив довше.
Але в 1363 році теж помер під час наступного спалаху чуми.
Текст продовжив уже його син Філіппо.
Чума буквально редагувала історичне джерело разом із авторами.
Сієна
Хроніст Аньйоло ді Тура залишив одне з найстрашніших особистих свідчень пандемії: він писав, що власноруч поховав п'ятьох своїх дітей.
У Сієні зупинилося грандіозне розширення кафедрального собору.
Причин було кілька — фінансові труднощі, технічні проблеми, політика.
Але Чорна смерть стала одним із ударів, після яких проект уже ніколи не повернувся до початкового масштабу.
Недобудовані стіни Duomo Nuovo стоять і сьогодні.
Пам'ятник не тільки людській амбіції.
А й моменту, коли раптом стало нікому будувати.
Авіньйон: папа, лікар і два види смерті
У 1348 році чума прийшла до Авіньйона.
Там перебував папський двір Климента VI.
І там працював один із найкращих лікарів свого часу — Гі де Шоліак.
Він сам захворів на чуму.
І вижив.
Що особливо цікаво — де Шоліак описав два різні клінічні варіанти епідемії.
Один — із гарячкою, кровохарканням і надзвичайно швидкою смертю.
Другий — із гарячкою та болючими пухлинами в паху й пахвах.
Сьогодні ми легко впізнаємо в цьому легеневу й бубонну форми чуми.
Людина XIV століття бачила різницю між клінічними формами хвороби за 550 років до відкриття Yersinia pestis.
Зрозуміти причину вона, звичайно, не могла.
Але спостерігати вміла.
Щури. Або не тільки щури
І от тут треба зруйнувати ще одну дуже зручну картинку з підручника.
Класична схема Чорної смерті виглядає так:
чорний щур → щуряча блоха → людина.
І така передача безумовно можлива.
Вона чудово відома з пізніших епідемій чуми.
Але чи пояснює вона всю Чорну смерть?
Ось тут починаються суперечки.
Археологічні джерела не завжди показують масову загибель щурів перед середньовічними епідеміями.
Швидкість поширення деяких спалахів теж змушує ставити питання.
Математичне моделювання дев'яти європейських епідемій показало, що в семи випадках модель передачі через людських ектопаразитів — людських бліх і платтяних вошей — краще відповідала історичним кривим смертності, ніж класична модель «щури — щурячі блохи».
Це не означає:
«щури невинні».
І тим більше не означає, що ми тепер точно знаємо єдиний механізм.
Навпаки.
Найімовірніше, в різних місцях і в різний час працювали різні механізми:
— гризуни та їхні блохи;
— можливо, людські блохи й воші;
— легенева передача від людини до людини;
— різні комбінації цих шляхів.
Тому в оновленій версії нашої історії чума вже не подорожує Європою виключно верхи на одному чорному щурі.
Руперт із першої частини просить поставитися до цього з розумінням.
Наскільки багато людей померло?
Ось ще одне питання, на яке дуже хочеться відповісти красивою цифрою.
Наприклад:
«померла половина Європи».
І це може бути близько до істини для багатьох регіонів.
Але точно не для всіх.
Сучасні роботи часто оцінюють втрати населення під час першої хвилі пандемії приблизно в 30–50%, а деякі дослідники допускають ще вищу смертність у частині Західної Євразії.
Однак нові палеоекологічні дослідження показали дуже важливу річ:
Чорна смерть вбивала нерівномірно.
Дослідники проаналізували пилок із 261 озера та болота у 19 сучасних європейських країнах.
Навіщо пилок?
Якщо населення масово гине, поля перестають обробляти.
Зменшується кількість зернових.
Повертаються ліси й чагарники.
Ландшафт залишає демографічний слід.
І з'ясувалося, що в частині регіонів після Чорної смерті сільське господарство різко скоротилося.
А в інших — такого колапсу не видно.
Тобто Європа не втратила «рівно 50% населення від Португалії до Польщі».
Десь катастрофа могла забрати половину або навіть більше населення.
Десь — значно менше.
Саме тому старі цифри на кшталт:
«Флоренція — сто тисяч»,
«Венеція — сто тисяч»,
«Авіньйон — шістдесят тисяч»,
треба читати дуже обережно.
Середньовічні хроністи чудово передавали масштаб жаху.
З демографічною статистикою в них було трохи гірше.
Чума не дивилася на соціальний статус. Але суспільство — дивилося
Чума могла вбити селянина.
Могла — ремісника.
Могла — священника.
Могла — королеву.
У 1349 році померла англійська королева Філіппа?
Ні.
І ось саме тут старі популярні тексти часто починають плутати десятки королівських Жанн, Маргарит і Бланок.
Тому краще сформулюємо простіше:
серед жертв Чорної смерті були представники аристократії, духовенства, купецтва, ремісників і селянства.
Але ризик не був однаковим.
Житлові умови.
Харчування.
Щільність проживання.
Характер роботи.
Можливість утекти.
Можливість ізолюватися.
Доступ до їжі та догляду.
Усе це мало значення.
Папа Климент VI, наприклад, міг дозволити собі максимально обмежити контакти.
Бідний мешканець міської нетрі — не дуже.
Пандемії можуть бути біологічно байдужими до титулів.
Але вони майже ніколи не бувають соціально рівними.
Людині потрібен винний
Середньовічна медицина не могла пояснити пандемію.
Тому пояснення шукали там, де могли.
Гнів Божий.
Невдале розташування планет.
Землетруси.
Отруєне повітря.
Комети.
Гріхи.
А якщо катастрофу неможливо контролювати, дуже швидко виникає ще одне бажання:
знайти того, хто це зробив.
У 1348–1350 роках Європою прокотилася хвиля переслідувань єврейських громад.
Євреїв звинувачували в отруєнні колодязів і навмисному поширенні чуми.
«Зізнання» часто отримували тортурами.
А потім вони ставали доказами для наступного міста.
У лютому 1349 року у Страсбурзі єврейську громаду знищили ще до того, як чума по-справжньому охопила місто.
Епідемію це, як не дивно, не зупинило.
Папа Климент VI видавав документи на захист євреїв і наголошував на очевидній для нас, але чомусь неочевидній тоді обставині:
євреї теж помирають від чуми.
А отже, версія про грандіозну єврейську змову має певні логічні труднощі.
Це одна з найпохмуріших закономірностей великих епідемій.
Коли люди не розуміють механізму хвороби, вони дуже легко винаходять механізм змови.
Через сім століть людство, на жаль, не повністю позбулося цієї звички.
Англія
Улітку 1348 року чума досягла півдня Англії.
Традиційно одним із перших осередків вважають Мелкомб у Дорсеті — сучасний район Веймута.
До осені інфекція рухалася країною.
На початку 1349 року сильно постраждав Лондон.
Там археологи пізніше знайдуть одну з найважливіших пам'яток усієї історії чуми.
East Smithfield.
Величезне кладовище, спеціально створене під час Чорної смерті.
Через понад 650 років із зубів похованих там людей дістануть ДНК.
А з неї реконструюють геном бактерії.
У 2011 році було опубліковано геном Yersinia pestis з жертв Чорної смерті у Лондоні.
Він остаточно закрив стару дискусію про те, чи не була «Чорна смерть» насправді якоюсь іншою хворобою — сибіркою, вірусною геморагічною гарячкою чи ще чимось.
Ні.
Це була чума.
Yersinia pestis.
Підозрюваного встановлено генетично.
Через шість із половиною століть після злочину.
І тут бактерія зробила щось дуже важливе
Генетична історія Чорної смерті цікава не лише тим, що дозволила ідентифікувати збудника.
Під час виникнення другої пандемії відбулася так звана велика полідомія — швидке розходження кількох великих гілок Y. pestis.
Штам із поховань біля Іссик-Куля стоїть безпосередньо перед цим розгалуженням.
А європейські штами Чорної смерті — вже після нього.
І це має дуже важливий наслідок.
Чорна смерть була не просто страшним спалахом.
Вона стала одним із ключових моментів еволюційної історії чуми.
Частина ліній, які виникли тоді, пережили Середньовіччя.
Їхні нащадки розійшлися по світу.
А одна з цих гілок багато століть потому стане предком штамів третьої пандемії.
До цього ми ще повернемося.
1353 рік. Усе скінчилося?
Ні.
І це, можливо, найважливіша річ у всій Частині 3.
Чорна смерть 1346–1353 років була лише першою катастрофічною хвилею другої пандемії.
Yersinia pestis не сказала:
Ну все, друзі, було приємно, до побачення.
Вона залишилася.
У 1361–1362 роках Європою пройшла нова велика хвиля, яку в Англії називали pestis secunda — «друга чума».
Потім ще одна.
І ще.
І ще.
Маттео Віллані пережив Чорну смерть 1348 року, а через п'ятнадцять років помер під час наступної епідемії.
Петрарка писав про хворобу через двадцять років після першої катастрофи — вона то відступала, то поверталася.
Лондон.
Париж.
Венеція.
Москва.
Мілан.
Марсель.
Європейські міста отримували нові удари через десятиліття й століття.
Друга пандемія триватиме майже п'ять століть.
Саме тому сприймати Чорну смерть лише як «подію 1348 року» неправильно.
Для людини XIV–XVII століття чума могла бути не історією про те, що сталося з дідами.
Вона могла повернутися за її власного життя.
І повернутися ще раз до її дітей.
Люди починають вчитися
Першу хвилю Чорної смерті Європа зустріла практично без спеціальної системи протиепідемічного захисту.
Але люди вміють помічати закономірності навіть тоді, коли не розуміють механізмів.
Поступово стало очевидно:
якщо корабель приходить із зараженого міста — краще не дозволяти всім одразу йти на берег.
У 1377 році Рагуза — сучасний Дубровник — офіційно запровадила для прибулих із небезпечних територій період ізоляції.
Спочатку 30 днів — trentina.
Згодом строк збільшили до сорока днів.
Quaranta giorni.
Звідси й наше слово:
карантин.
У XV столітті почали з'являтися спеціальні ізоляційні заклади — лазарети.
Міста створювали санітарні ради.
Контролювали кораблі.
Обмежували пересування.
Вели облік смертей.
Запроваджували санітарні кордони.
Вони досі не знали про бактерії.
Не знали про Yersinia pestis.
Не знали про роль бліх.
Але поступово винайшли одну з основ сучасної епідеміології:
якщо не знаєш, хто заражений, — дай час це з'ясуватися до того, як пустиш людину в місто.
Примітивно.
Жорстоко.
І напрочуд ефективно.
Чорна смерть змінила Європу. Але не одним простим способом
Коли раптово помирає величезна кількість населення, відбувається цікава економічна річ.
Людей стає мало.
А землі, будинки, худоба та робота залишаються.
Праця дорожчає.
У багатьох регіонах Західної Європи після пандемії реальні заробітки почали зростати.
Селяни та наймані робітники отримали значно сильнішу переговорну позицію.
Землевласники, зрозуміло, були в захваті приблизно настільки ж, наскільки сучасний роботодавець від раптового повідомлення:
«Усі конкуренти підняли зарплату вдвічі».
В Англії влада намагалася законодавчо стримувати зарплати й прив'язувати людей до довоєнних умов праці.
Але демографію указом не скасуєш.
У різних частинах Європи наслідки були різними.
На заході дефіцит робочих рук у низці регіонів сприяв послабленню старих феодальних повинностей.
В інших частинах континенту землевласники, навпаки, намагалися ще сильніше закріпити залежність селян.
Тому проста схема:
«Чорна смерть знищила феодалізм і створила капіталізм»
— гарна для TikTok.
Для історії — ні.
Але те, що пандемія різко змінила співвідношення між землею, працею, зарплатою та населенням, сумнівів практично не викликає.
І змінилася не лише економіка.
Змінився ландшафт.
Змінилися міста.
Релігійні практики.
Мистецтво.
Ставлення до смерті.
Система охорони громадського здоров'я.
Навіть генетика людської популяції, ймовірно, відчула такий надзвичайний селективний тиск.
А куди поділася друга пандемія?
І знову відповідь:
ми не знаємо до кінця.
У Європі великі епідемії поступово ставали рідшими.
Лондон пережив Велику чуму 1665–1666 років.
Марсель — страшний спалах 1720–1722 років.
Після цього чума поступово зникає з більшості Західної Європи.
Чому?
Краща система санітарного контролю?
Зміни в торгівлі?
Зміни міської забудови?
Популяції гризунів?
Їхні блохи?
Зникнення локальних природних резервуарів?
Еволюція самого збудника?
Імунні зміни людської популяції?
Найімовірніше — не одна причина.
Генетичні дані показують, що після Чорної смерті в Європі існували кілька споріднених гілок Y. pestis. Частина з них згодом зникла, не залишивши відомих сучасних нащадків.
Але сама чума не зникла.
Вона просто знову відійшла туди, де люди помічають її найменше:
у природні осередки серед гризунів.
І чекала.
А потім настав XIX століття
Наука вже була іншою.
Існували мікроскопи.
Розвивалася бактеріологія.
Люди починали розуміти, що інфекційні хвороби спричинюють не «погане повітря» і не розташування планет.
У 1894 році, під час великого спалаху чуми в Гонконзі, буде відкрито її збудника.
Почнеться нова фаза боротьби.
Цього разу людина вперше побачить свого ворога.
А через два роки один надзвичайно впертий уродженець Одеси поставить на собі експеримент, який сьогодні навряд чи схвалив би хоча б один нормальний комітет із біоетики.
Його звали Володимир Хавкін.
І саме з нього починається наступна частина нашої історії.
Частина 4. Володимир Хавкін — людина, яка вперше дала людству зброю проти чуми.
