Чума. Частина 4. Володимир Хавкін: людина, яка навчила людство захищатися від чуми

Чума. Частина 1. Як усе почалося: звідки взялася чума

Чума. Частина 2. Перша пандемія: Чума Юстиніана

Чума. Частина 3. Друга пандемія: Чорна смерть

 

У попередній частині ми залишили Yersinia pestis після майже п'яти століть другої пандемії.

Чума поступово зникла з більшості європейських міст.

Лондон пережив останню велику епідемію у 1665–1666 роках.

Марсель — у 1720–1722 роках.

Здавалося, що одна з найстрашніших хвороб людської історії нарешті відступила.

Насправді вона просто змінила адресу.

У природних осередках Азії Yersinia pestis продовжувала циркулювати серед гризунів і їхніх бліх.

А потім настав XIX століття.

З'явилися пароплави.

Залізниці.

Великі колоніальні порти.

Світ раптом став значно меншим.

І бактерія, яка раніше долала континенти разом із караванами та вітрильниками, отримала транспортну революцію.

Почалася Третя пандемія чуми.

---

Третя пандемія

Її витоки найчастіше пов'язують із природними осередками провінції Юньнань на південному заході Китаю.

Чума там реєструвалася ще у XVIII столітті, а в середині XIX століття стала значно активнішою на тлі воєн, повстань, переміщень населення й розширення торговельних маршрутів.

У 1894 році вона досягла Кантона, а потім Гонконгу.

І саме там сталося те, чого людство не змогло зробити ні за Юстиніана, ні під час Чорної смерті.

Людина вперше побачила свого ворога.

Під час гонконзької епідемії Александр Єрсен виділив із бубонів померлих бактерію, яку згодом назвуть Yersinia pestis. Паралельно над збудником працювала японська команда Сібасабуро Кітасато, хоча історія його початкових результатів виявилася значно складнішою.

У будь-якому разі після 1894 року чума перестала бути містичним «мором».

У неї з'явилося ім'я.

Збудник.

І мішень для науки.

Залишалося зрозуміти, як вона передається і що з нею робити.

1896. Бомбей

У вересні 1896 року чуму офіційно розпізнали в Бомбеї — сучасному Мумбаї.

Це був один із найважливіших портів Британської імперії.

Величезне місто.

Залізничний вузол.

Склади зерна.

Фабрики.

Кораблі.

Багаті колоніальні квартали поруч із перенаселеними робітничими районами.

І дуже багато гризунів.

Ідеальне місце для Yersinia pestis.

До того моменту британські лікарі вже знали, що чуму спричинює бактерія.

Але вони ще не знали головного:

яким чином ця бактерія переходить від однієї людини до іншої.

Роль щурів і бліх буде переконливо продемонстрована лише пізніше — зокрема завдяки роботам Поля-Луї Сімона у 1898 році.

Тому боротьба з епідемією нагадувала стрілянину в темряві.

Хворих ізолювали.

Будинки дезінфікували.

Речі спалювали.

Людей примусово оглядали.

Мешканців уражених кварталів переселяли.

Обмежували пересування залізницею.

Контролювали порти.

У деяких місцях будинки фактично руйнували під приводом боротьби з інфекцією.

Проблема полягала в тому, що епідеміологічно обґрунтовані заходи змішувалися з колоніальним примусом, приниженням і нерозумінням місцевої культури.

Результат був передбачуваний.

Люди почали приховувати хворих.

Приховувати померлих.

Утікати з міста.

Уникати лікарень.

І чинити опір тим, хто прийшов їх «рятувати». Історики оцінюють, що протягом кількох місяців Бомбей залишили сотні тисяч людей; офіційна смертність при цьому суттєво недораховувала справжню кількість жертв.

У 1897 році британська влада ухвалила надзвичайне протичумне законодавство, яке надало адміністрації величезні повноваження.

В Пуні жорсткі дії протичумного комітету на чолі з Волтером Чарльзом Рендом спричинили таку ненависть, що 22 червня 1897 року Ренда смертельно поранили брати Чапекар.

Тобто наприкінці XIX століття боротьба з епідемією вже продемонструвала дуже сучасну проблему:

можна мати правильну медичну мету і так погано організувати її досягнення, що населення почне більше боятися лікаря, ніж самої хвороби.

А чума тим часом поширювалася далі.

До 1898 року смертність реєстрували вже по всій Британській Індії.

За наступні десятиліття саме Індія стане головною жертвою третьої пандемії. За історичними даними, у Британській Індії від чуми було зареєстровано понад 13 мільйонів смертей у 1898–1949 роках.

І саме в цей момент у Бомбей приїжджає людина, яка вже одного разу намагалася перемогти одну з найстрашніших бактеріальних інфекцій свого часу.

Його звали Володимир Хавкін.

---

Людина без кафедри

Володимир Аронович Хавкін — у західних джерелах Waldemar Mordecai Haffkine — народився 15 березня 1860 року в Одесі, тоді Російської імперії.

За старим стилем — 3 березня.

Він походив із єврейської родини й навчався в Новоросійському університеті в Одесі.

І тут варто виправити стару версію нашої статті:

Хавкін не був випускником медичного інституту.

Він був біологом і зоологом.

Одним із його викладачів був Ілля Мечников.

У 1884 році Хавкін завершив навчання, але академічна кар'єра в Російській імперії для талановитого єврейського вченого була, м'яко кажучи, не найпростішим маршрутом.

Йому пропонували академічну посаду за умови переходу в православ'я.

Хавкін відмовився.

Певний час працював у зоологічному музеї.

Потім залишив імперію.

Спочатку Швейцарія.

Потім Париж.

У 1889 році Мечников допоміг йому потрапити до Інституту Пастера.

Щоправда, блискучої лабораторної посади для нього там не знайшлося.

Хавкін почав із роботи бібліотекарем.

Для майбутнього автора двох вакцин, якими щеплюватимуть мільйони людей, кар'єрний старт дещо скромний.

Але поруч працювали Мечников, Еміль Ру та інші представники нової науки, яка буквально на очах змінювала медицину.

Бактеріології.

Ще кілька десятиліть тому лікарі сперечалися про міазми.

Тепер мікробів можна було побачити.

Виростити.

Заразити ними лабораторну тварину.

І спробувати навчити організм захищатися.

Хавкін вибрав собі холеру.

Спочатку була холера

У 1892 році Хавкін створив експериментальну вакцину проти холери.

І виникла маленька проблема.

Потрібно було з'ясувати, чи безпечна вона для людини.

Сьогодні для цього існують доклінічні дослідження, багатоетапні клінічні випробування, етичні комітети, регулятори, протоколи, моніторинг побічних реакцій і величезна кількість документів.

Наприкінці XIX століття іноді існував Хавкін.

Тому першим піддослідним став сам Хавкін.

У липні 1892 року він увів препарат собі.

Пережив виражену реакцію.

Одужав.

Потім вакцинували інших добровольців.

А в 1893 році він поїхав до Індії випробовувати вакцинацію там, де холера була постійною причиною смертей.

До середини 1895 року Хавкін і його команда провели понад 42 тисячі щеплень. Результати були обнадійливими, хоча методологія цих досліджень, звичайно, не відповідала б сучасним стандартам клінічного випробування.

Зате Хавкін уже мав головне:

досвід створення бактеріальної вакцини,

досвід роботи під час епідемії,

досвід масової вакцинації,

і дивовижну готовність випробовувати власні ідеї насамперед на собі.

У 1896 році це стало дуже доречним.

Бо в Бомбеї почалася чума.

Три місяці

На той момент від відкриття збудника чуми минуло лише два роки.

Повноцінної протичумної вакцини не існувало.

Хавкін отримав у Бомбеї маленьку лабораторію і почав працювати.

Не будемо повторювати стару версію статті й описувати детальний рецепт культивування Yersinia pestis.

Для нашої історії важливий принцип:

Хавкін створив цільноклітинний інактивований препарат із культури чумної палички.

Тобто організм людини отримував антигени збудника, але сам препарат не повинен був спричиняти чуму.

Сьогодні це звучить майже буденно.

Наприкінці 1896 року — ні.

Через приблизно три місяці роботи Хавкін отримав препарат, який достатньо добре захищав лабораторних тварин, щоб перейти до наступного етапу.

До людини.

І тут знову виникло традиційне питання лабораторії Хавкіна:

кого колоти першим?

10 січня 1897 року він увів препарат собі.

Причому приблизно 10 мл — дозу, значно більшу за ту, яку планувалося застосовувати надалі.

Результат був цілком очікуваним для такого препарату.

Висока температура.

Виражена місцева реакція.

Погане самопочуття.

Кілька днів він фактично випав із нормального життя.

А потім одужав.

І повідомив уряду Індії:

можна переходити до випробувань.

Сьогодні це назвали б абсолютно неприйнятним дизайном першої фази.

У 1897 році це називали:

«Хавкін знову щось придумав».

Бікулла

Перша можливість перевірити, чи вакцина справді захищає людей, з'явилася майже відразу.

У виправній установі Byculla House of Correction у Бомбеї почався спалах чуми.

147 ув'язнених отримали вакцину.

172 залишилися невакцинованими.

Результат:

серед вакцинованих — 2 випадки чуми і жодної смерті;

серед невакцинованих — 12 випадків і 6 смертей.

Це не сучасне рандомізоване подвійне сліпе дослідження.

Етичні стандарти теж, м'яко кажучи, були іншими.

Але різницю було складно не помітити.

Вакцина працювала.

Почалися польові випробування.

А за ними — масова вакцинація.

Лише між січнем і травнем 1897 року препарат отримали понад 11 тисяч людей.

В наступні роки кількість пішла вже на мільйони.

Дані різних кампаній показували зниження смертності серед вакцинованих приблизно на 50–85%.

А в період 1897–1925 років із Бомбея було відправлено близько 26 мільйонів доз вакцини Хавкіна.

Вперше в історії людство мало засіб, здатний масово знижувати ризик смерті від бубонної чуми.

Не ідеальний.

Не стовідсотковий.

Із доволі неприємними реакціями.

І значно менш надійний проти легеневої форми хвороби.

Але після тисячоліть, протягом яких відповіддю на чуму були втеча, молитва, карантин і спалювання речей, це був принципово новий рівень.

Людський організм тепер можна було підготувати до зустрічі з чумою заздалегідь.

Експериментальні та історичні дані дійсно свідчать, що вакцина Хавкіна добре працювала насамперед проти бубонної чуми, але не давала надійного захисту від легеневої.

І саме ця проблема через кілька років стане особливо важливою в Маньчжурії.

Але до Маньчжурії ми ще дійдемо.

Спочатку життя Хавкіна вирішило продемонструвати, наскільки швидко великий науковий авторитет можна перетворити на винного.

Людина, яка стала інститутом

Масштаби виробництва росли так швидко, що маленької лабораторії стало недостатньо.

У Бомбеї організували Plague Research Laboratory.

Хавкін став її керівником.

Фактично він одночасно займався дослідженнями, виробництвом, контролем якості, організацією польових кампаній і аналізом результатів.

До початку XX століття його ім'я було відоме далеко за межами Індії.

Здавалося б:

ось вона, перемога.

Єврейський учений, якому Російська імперія фактично закрила академічну кар'єру, став одним із найвідоміших бактеріологів світу.

А далі настав 1902 рік.

Мулковаль

30 жовтня 1902 року в селі Мулковаль у Пенджабі проводили вакцинацію проти чуми.

Через кілька днів у частини вакцинованих з'явилися симптоми правця.

Захворіли 19 людей.

Усі дев'ятнадцять померли.

Усі вони отримали препарат з одного флакона.

Інші вакциновані того дня, яким вводили препарат з інших флаконів, не захворіли.

Для молодої програми вакцинації це була катастрофа.

Для Хавкіна — особиста.

Розслідування виявило контамінацію препарату Clostridium tetani.

А далі почалося найцікавіше.

Влада вирішила, що винна технологія виробництва в лабораторії Хавкіна.

Його усунули від роботи.

Відправили у відпустку.

Репутація людини, яка створила вакцину й організувала мільйони щеплень, буквально за кілька днів опинилася під питанням.

За Хавкіним закріпилася відповідальність за смерть дев'ятнадцяти людей.

І кілька років він фактично не міг повернутися до нормальної наукової роботи.

Але в цій історії були проблеми.

Великі.

Один флакон

Якщо проблема виникла під час виробництва великої партії препарату, логічно очікувати забруднення не одного-єдиного флакона.

Але трагедія була пов'язана саме з ним.

Інші флакони тієї ж партії використовувалися без аналогічних випадків.

Під час процедури сам флакон у Мулковалі впустили, після чого маніпуляції з ним продовжили.

Згодом група британських учених і лікарів почала публічно ставити під сумнів висновки офіційного розслідування.

Найвідомішим захисником Хавкіна став Рональд Росс — майбутній Нобелівський лауреат за роботи з малярії.

Поступово аргументація стала переконливою:

найімовірніше, забруднення відбулося локально під час використання конкретного флакона, а не в лабораторії через технологію Хавкіна.

Точний ланцюжок контамінації історики реконструюють по-різному, тому робити з нього детектив із точно визначеним винуватцем не варто.

Головне інше:

доказів провини Хавкіна не було достатньо.

У 1907 році його офіційно виправдали.

Минуло п'ять років.

Для людини, життя якої було лабораторією, це дуже довго.

Повернути ім'я можна. Повернути п'ять років — ні

Хавкін отримав можливість повернутися до Індії.

Але вже не до попереднього становища.

Його наукову свободу обмежили, і фактично найпродуктивніший період його кар'єри закінчився.

У 1915 році він вийшов у відставку.

Проте історія поступово розставила речі по місцях.

У 1925 році лабораторію в Бомбеї, якою він колись керував, перейменували на його честь.

Сьогодні в Мумбаї продовжує існувати Haffkine Institute for Training, Research and Testing.

Тобто людина, яку колись усунули після звинувачень у небезпечному виробництві вакцини, зрештою дала своє ім'я самому інституту.

І є в цьому певна історична справедливість.

Хоча із запізненням.

Чи переміг Хавкін чуму?

Ні.

І так навіть цікавіше.

Володимир Хавкін не зупинив третю пандемію одноосібно.

Не існує моменту, коли він зробив укол — і чума капітулювала.

Третя пандемія стала лабораторією для цілої нової системи боротьби з інфекційними хворобами.

У 1894 році відкрили збудника.

У 1897 році Хавкін створив першу широко застосовану протичумну вакцину.

У 1898 році Поль-Луї Сімон переконливо пов'язав передачу чуми зі щурами та їхніми блохами.

Почалася системна боротьба з гризунами.

Порти стали контролювати щурів на кораблях.

Склади й судна намагалися робити недоступними для гризунів.

Розвивалася лабораторна діагностика.

Епідеміологічний нагляд.

Міжнародна санітарна співпраця.

А у XX столітті з'явилися ще й ефективні антибактеріальні препарати.

Після 1900 року масштаб міжнародного поширення чуми вдалося значно обмежити саме комплексом таких заходів.

При цьому третя пандемія залишила дуже неприємний подарунок майбутньому.

Разом із кораблями Yersinia pestis потрапила в регіони, де раніше її не було, й закріпилася в місцевих популяціях диких гризунів.

Саме тому природні осередки чуми сьогодні існують не лише в Азії та Африці, а й, наприклад, у Північній та Південній Америці.

Тобто чуму не знищили.

Її навчилися контролювати.

І Хавкін був одним із людей, які зробили цей перехід можливим.

Наскільки великою була третя пандемія?

Вона вийшла далеко за межі Індії.

Гонконг.

Індія.

Мадагаскар.

Близький Схід.

Австралія.

Південна Америка.

Гаваї.

Сан-Франциско.

Португалія.

Шотландія.

Зрештою чума досягла всіх населених континентів.

За оцінками історичних досліджень, третя пандемія дала понад 26 мільйонів випадків і понад 12 мільйонів смертей лише в Індії та Китаї.

При цьому понад 90% усіх смертей припали на Індію.

Саме тому історія Хавкіна — це не невеликий епізод в історії вакцинації.

Його препарат використовувався безпосередньо в центрі найбільшої чумної катастрофи нового часу.

Мільйони доз.

Реальні епідемії.

Реальні люди.

І жодного сучасного фармацевтичного заводу за його спиною.

Але була одна форма чуми, з якою все залишалося дуже погано

Вакцина Хавкіна була створена передусім для боротьби з бубонною чумою.

А її здатність захищати від легеневої форми була недостатньою.

Це мало величезне значення.

Бо при бубонній чумі головна епідеміологічна система —

гризун → блоха → людина.

Її можна атакувати одразу в кількох точках:

вакцинацією,

контролем гризунів,

контролем бліх,

санітарними заходами.

А при первинній легеневій чумі виникає зовсім інша проблема.

Людина починає заражати людину через респіраторні частинки.

Швидко.

Без допомоги щура.

Без допомоги блохи.

І без часу на довгі роздуми.

У 1910 році така чума з'явилася в Маньчжурії.

Молодий лікар на ім'я У Ляньде опинився перед епідемією, в якій майже кожен хворий помирав.

І вакцина Хавкіна цього разу не могла бути головною відповіддю.

Потрібні були інші інструменти.

Маски.

Ізоляція.

Карантин.

Контроль пересування.

Розтин померлих.

Кремація тіл.

І дуже непопулярні рішення.

Якщо попередні частини нашої історії були розповіддю про те, як чума перемагала людство, а історія Хавкіна — про те, як люди вперше навчилися активно захищатися,

то наступна частина буде про дещо інше.

Про те, як на початку XX століття медицина вперше організовано зупинила велику епідемію легеневої чуми.

Частина 5. Маньчжурія, 1910–1911: коли середньовічна чума зустріла медицину ХХ століття.