Більшість сучасних черезшкірних стимуляторів дають можливість виконувати стимуляцію за потребою: комплекси QRS викриваються, а імпульс генерується тільки тоді, коли з’явиться така необхідність.
Основним показом для кардіостимуляції є брадикардія у нестабільного пацієнта.
Правильна техніка виконання підвищує шанси на успіх, однак, також важливо якнайшвидше розпочати електростимуляцію.

Головною метою надання медичної допомоги при вибухових травмах, що дозволяє поліпшити результат лікування, є скорочення тривалості періоду гострих функціональних розладів, а також швидке виведення постраждалого з шокового стану.
Запорукою успішного вирішення цього завдання є ранній початок лікування - ще на догоспітальному етапі.

Брадикардія – частота скорочення шлуночків < 60/хв.
Виникає як наслідок зниження збудливості синусового вузла чи порушення атріовентрикулярної провідності.
Гранична (крайня) брадикардія – ЧСС нижче за 40. Для деяких людей з захворюваннями серцево-судинної системи для підтримки серцевого викиду потрібна ЧСС вище за нормальну, та навіть нормальна ЧСС, з точки зору здорових людей, ЧСС може бути неприпустимо низькою.

Вибухові травми можливі і в мирний час - випадкові або навмисні вибухи рудникового газу в шахтах, ємностей з газом або вибуховими речовинами, цистерн з пальним або газоподібним вмістом, бензобаків, газопроводів, продуктопроводів, а також вибухів військових боєприпасів - гранат, мін, запалів, снарядів, випадково знайдених дітьми або зловмисно використовуваних терористами. Пошкодження при цьому, переважно множинні, поєднані і комбіновані, що представляють значні труднощі при наданні медичної допомоги. Важливо розуміти механізм впливу вражаючих факторів, механізми виникнення і особливостей виникаючих у постраждалих ушкоджень при вибухових травмах, а також патогенез вибухових ушкоджень, основні види та клінічні прояви уражень при вибухах.

Електрична кардіоверсія полягає в синхронізації електричного розряду з появою зубця R на ЕКГ.
Показами до проведення негайної (ургентної) кардіоверсії є надшлуночкові та шлуночкові тахіаритмії, що призводять до гемодинамічних порушень.
Ускладненнями неправильно виконаної кардіоверсії є ФШ, асистолія, опік шкіри в місці прикладання електродів, тромбоемболія легеневої артерії.

Будь-яке надання першої допомоги включає протишокові заходи:
- Заспокоїти постраждалого, якщо він знаходиться в свідомості.
- Зігріти - ковдру, теплий одяг (навіть влітку людині стане холодно).
- Укласти на спину і підняти ноги (якщо в свідомості і немає травм голови, шиї і хребта).
- Стежити за станом.

Тахікардією у дорослих прийнято вважати ЧСС, яка перевищує 100 ударів за хвилину.
Гранична (крайня) тахікардія – більше за 150 уд/хв.
При підвищенні ЧСС діастола скорочується більше, ніж систола.

Шок  (chok) - французьке слово, означає “поштовх”, “удар” і визначається як розвиток загрозливого для життя стану, який спричинює порушення нервової регуляції життєвоважливих процесів внаслідок важких травм, опіків, анафілаксії, інфаркту міокарда та ін. Характеризується розладами гемодинаміки, дихання, обміну речовин. Шок - захворювання етіологічне, зустрічається у 5-10 % потерпілих з травмами і часто ускладнює протікання важких операцій. Для правильного розуміння шоку надзвичайно багато зробив М.І.Пирогов. Він дав класичне визначення клінічної картини еректильної і торпідної фази шоку.

Термічний опік - один з найважчих видів травми. Будь-який більш-менш глибокий або великий опік - це дуже важка травма, яка потребує невсипущої уваги лікарів.
Надання першої допомоги необхідно при будь-якому ступені пошкодження, так як навіть найлегша травма супроводжується сильним болем. Крім того навіть після припинення впливу тепла на шкіру руйнівні процеси в ній можуть протікати досить тривалий час, посилюючи травму.
Незалежно від причини опіку, надання першої медичної допомоги має починатися миттєво. Кожна секунда посилює ступінь пошкодження, збільшує його площу і глибину, погіршує прогноз для потерпілого.

При термічному опіку слід розрізняти місцеві і загальні зміни.
Опікова хвороба є комплексною відповіддю організму на опікову травму. Цей стан виникає при поверхневих опіках, якщо ними зайнято більше 30% тіла у дорослих; при глибоких опіках (3-4-го ступенів) - більше 10% тіла у дорослих і 5% у дітей; у ослаблених осіб з супутніми захворюваннями може розвиватися при глибоких опіках 3% поверхні тіла.